Минулий 2016 рік став початком стрімкого кінця нав’язливої політкоректності. Західний ліберальний “публічний консенсус”, переповнений різного типу табуйованими темами та штучними морально-етичними компромісами, толерантністю і мультикультуралізмом, дав тріщину. На зміну медіативним практикам та політиці уникнення “гострих кутів” приходить дискурс “бійцівського клубу” і загострення протиріч. Політкоретність програє агресивній політНЕкоректності. А це вже не перший цвях в труну ліберальної демократії та її інститутів.
Тому так гостро реагують на трампізм і його європейські аналоги представники традиційного західного істеблішменту. Мова йде не лише про те, що Дональд Трамп дозволяє собі передражнювати репортера з інвалідністю, чи відпускає сумнівні жарти на адресу мігрантів, релігійних меншин та жінок.
Страх та ненависть традиційного істеблішменту йде від усвідомлення того факту, що більшість їх співгромадян є у повсякденному житті цими самим трампами. І вся архітектура суспільного компромісу, толерантності і самоцензури, яку вони так старано створювали протягом останніх 30ти років, не спрацювала. Більш того, інституції, які вони (ліберали) возвеличували і підносили як модель “кінця історії”, як “експортний товар” приводять до влади цих трампів.
Як на мене, основною причиною поразки “проекту нав”язливої політкоректності” стало відчуження її носіїв (партій істеблішменту) від суспісльства, збільшення кількості виключених із активного громадського і політичного життя людей, винекнення цілого кластеру “осіб без майбутнього” в країнах Заходу.
