Український наступ, який розпочався 4 червня на південному фронті, наразі не добився прориву ліній оборони армії РФ.
Незважаючи на деяке просування та звільнення низки прифронтових сіл, до виходу на оперативний простір ще дуже далеко.
На багатьох напрямках бої набули позиційного характеру. При цьому неофіційно українські військові визнають, що зазнають великих втрат. І в людях, і у техніці.
Особливо в перші дні наступу, коли ЗСУ атакували великими силами за участю західних танків та бронетранспортерів. Здебільшого результату досягнуто не було, а значна частина техніки була підбита.
Причини цього вже багато разів називалися експертами – росіяни давно готувалися до наступу саме на південному напрямку та добре зміцнили свої позиції. У тому числі й величезними мінними полями, через які важко просувається українська техніка. Крім того, росіяни наситили позиції артилерією та ПТУРами, різко наростили використання безпілотників (як для коригування вогню, так і для завдання ударів), а в повітрі панує російська авіація.
Все разом це дозволяє армії РФ виявляти та знищувати техніку ЗСУ ще до того, як вона під'їжджає до російських позицій.
За таких умов командування ЗСУ, зважаючи на те, що повідомляють українські військові (і це підтверджують і російські паблики, і західні ЗМІ), вирішило змінити тактику.
Наголос тепер робиться на атаки груп піхоти з невеликою кількістю бронетехніки, яким легше непомітно підібратися до російських позицій.
На окремих ділянках фронту ця тактика має успіх – там просування нехай і повільне, але є. Однак її зворотним боком є великі втрати атакуючих. І питання спирається на те, скільки є резервів у обох сторін. Чи вистачить резервів ЗСУ на продовження подібних штурмів, щоб досить глибоко вклинитися в оборону РФ. І чи вистачить резервів у росіян, щоб зупинити цей поступ.
Докладніше про те, як змінюється тактика бою у нинішній війні читайте у статті "Страни".
Великі втрати
Вже у перші дні наступу на запорізькому напрямі ЗМІ заповнили кадри підбитої української техніки, яка належить основній ударній силі ЗСУ на цій ділянці фронту – 47-ї бригади "Магура". Там були і "Леопарди" та БМП Bradley.
Пізніше такі відео з'являлися регулярно.
Точна кількість втрат ЗСУ з початку наступу невідома, росіяни називають величезні цифри у сотні підбитих одиниць бронетехніки. Західні ЗМІ пишуть про десятки.
Україна офіційно втрати не коментують, але у приватних бесідах українські військові визнають, що втрати (і людей, і техніки) є великими.
Непрямим свідченням важкої ситуації став скандал з одним із основних медійних осіб 47-ї бригади головним сержантом Маркусом, який виступив із гучними звинуваченнями на адресу командування бригади та написав рапорт на пониження на посаді.
Коментуючи цей скандал головний редактор сайту "Цензор" Юрій Бутусов однією з його причин назвав великі втрати, який зазнав підрозділ.
"Загальна причина: значні втрати в короткий час, важкі умови прориву ешелонованої оборони супротивника, відсутність злагодженості бригади в бойовій обстановці та відсутність бойового досвіду більшості військовослужбовців", - коментує Бутусов.
При цьому навіть такі великі втрати не забезпечили значного поступу. Якщо брати Запорізьку область, то там ЗСУ змогли звільнити лише села Лобкове та П'ятихатки (хоча росіяни останнє відносять до "сірої зони") і дещо просунутися до Роботино. Більше просування є на Донеччині на Времіївському виступі. Але й там поки що далеко до прориву оборони.
Тому західні аналітики та експерти заговорили про те, що український напрямок на півдні явно забуксував.
"Москітні" атаки
Командування ЗСУ на проблеми, що виникли, відповіло зміною тактики.
Судячи з інформації із західних ЗМІ, яка підтверджується джерелами "Страни" у ЗСУ, останніми тижнями українські військові перейшли до атак малими групами піхоти за підтримки невеликої кількості авто та бронетехніки.
При цьому техніка використовується як таксі – вона підвозить піхоту ближче до позицій супротивника та відходить назад. З тилу йде і вогнева підтримка танків, мінометів і артилерії, що наступають з боку.
Але основну роль атаках віддано малим групам піхоти, які важче заздалегідь виявити противнику, ніж колони бронетехніки.
"На першому етапі робимо проломи, проходи в мінних полях тралами за підтримки танків. Екіпажі мінних тральщиків у нас називають "камікадзе", як тільки вони виїжджають, їх одразу накривають російською артилерією. Головне завдання тралів - розчистити хоча б вузький прохід для наших БМП. Але мінне тралення відбувається повільно, і трали є зручною метою.
Потім на швидкості висуваємось на БМП із групою бійців до окопів противника. Завдання штурмової групи увірватися на російські позиції. Коли вриваємося в окопи, головне завдання – зачистити їх, і втримати до того моменту, як по них почне працювати російська артилерія. Ми відразу відходимо і спостерігаємо за тим, як росіяни розбивають свої ж позиції, після чого повертаємося туди. Не використовуючи БМП – на звичайних машинах, розмінованими проходами, а ще частіше - просто пішки. Тяжка техніка підтягується на позиції у разі, якщо нас намагаються звідти вибити контратакою. Таким чином ми закріплюємося на ворожій позиції, а потім переходимо до штурмів за такою самою схемою наступної лінії оборони", - розповів офіцер ЗСУ, який зараз воює на південному фронті.
Подібна тактика на низці напрямків, як розповідають "Страні" українські військові, забезпечила останні пару тижнів нехай повільне, але просування ЗСУ. Хоча на ряді ділянок фронту вона успіху не приносить, оскільки піхотні групи виявляються і знищуються на підході, потрапляють у полон під час штурмів або не можуть утримати позиції через контратаки противника.
Російські паблики зазначають, що ця тактика (яку вони називають "москітною") багато схожа на ту, яку використовували "вагнерівці" при штурмі Соледара і Бахмута.
Вони також атакували позиції ЗСУ малими піхотними групами за вогневої підтримки з тилу.
Така тактика дозволила під час багатомісячних боїв захопити Соледар і майже Бахмут. Проте ціною катастрофічних втрат. За визнанням Пригожина, ЧВК лише вбитими втратила понад 20 тисяч осіб (західні та українські джерела називають ще більші цифри). При цьому "вагнерівці" пускали у штурмові атаки завербованих ув'язнених, втрати яких мало хвилювали.
З українського боку до бою йде регулярна армія. Яка також зазнає значних втрат. При цьому потрібно враховувати, що, на відміну від Бахмута, дороги в який навесні прострілювалися росіянами і логістика по них була вкрай утруднена, на південному фронті такого масштабу проблем з комунікаціями армія РФ, що обороняється, не має (попри періодичні удари ЗСУ по тилах). Тобто завдання для наступної української армії зараз складніше, ніж для "вагнерівців" під Бахмутом.
І ключове питання – чи достатньо у ЗСУ сил та резервів, щоб ціною таких втрат прорвати ешелоновану оборону супротивника.
І скільки резервів є в РФ, щоб постійно відбивати такі атаки. Звідти йдуть, до речі, суперечливі сигнали – за одними даними, у ході мобілізації закликали набагато більше офіційно заявлених 300 тисяч чоловік і тому резервів більш ніж достатньо. За іншими даними – резерви не такі значні, багато підрозділів давно без ротації, а тому без нової хвилі мобілізації ситуація для армії РФ може стати проблемною.
Загалом усе упирається в питання кількості людей, техніки та боєприпасів, які можуть і готові в цю криваву битву ввести обидві сторони.
Якщо в цьому плані має місце паритет (плюс-мінус), і якщо великі втрати або можливі внутрішньополітичні потрясіння не призведуть до деморалізації однієї з армій, що протистоять один одному (тобто, якщо ніхто не побіжить з фронту), то вже в найближчий місяць-два бої остаточно перейдуть у позиційне протистояння.
"Повертаємось до Першої світової війни"
Офіцер ЗСУ, який в останній місяць воює на південному фронті, зазначає, що військова тактика та стратегія за останні 100 років фактично замкнула коло.
"У Першу світову вже з'явилися потужні засоби оборони, але не було сильних засобів атаки, щоб цю оборону прорвати. Танки та літаки були ще дуже недосконалі. Тому війна була переважно позиційною, а головною атакуючою силою була піхота. У Другу світову танки та літаки стали вже грізною зброєю, яка дозволила повернутися до маневреної війни, прориваючи фронт противника танковими арміями за підтримки авіації.А зараз засоби оборони знову стали сильнішими за засоби атаки.Велика кількість високоточної зброї, ПТУРСів, безпілотників фактично перетворили бронетехніку на пересувні труни. тому і доводиться як у Першу світову атакувати піхотою з великими втратами, сподіваючись, що у противника люди, снаряди чи бойовий дух закінчаться раніше, ніж у нас", - розповідає офіцер.
Чи можуть переломити ситуацію на фронті нові поставки зброї? Наприклад, західних літаків чи касетних боєприпасів?
Касетні боєприпаси, безумовно, потужна зброя. Як пише британський аналітичний інститут RUSI, під час В'єтнамської війни, за оцінками Пентагону, на одного вбитого військовослужбовця противника витрачалося 1,7 касетних снарядів і 13,6 звичайних.
Однак велика кількість касетних боєприпасів є й у росіян.
При цьому касетні боєприпаси більш небезпечні для сторони, що настає, ніж для обороняються.
Щодо літаків F-16, то щодо ефекту від їх появи в середовищі українських військових є різні думки. Вони, безумовно, можуть підтримати наступальні дії української армії, а також допоможуть боротися з російською авіацією, яка нині повністю панує в повітрі, удари якої є однією з головних проблем для настання ЗСУ. Однак питання впирається у кількість таких літаків. А також наявність фронтової ППО, яка б прикривала дії авіації. Фронтової ППО зараз у української армії вкрай недостатньо.
Та й у будь-якому випадку, судячи з озвучених термінів, навіть якщо рішення про передачу F-16 буде ухвалено, то надійдуть вони не раніше кінця року. І в нинішньому контрнаступі точно участі не візьмуть. Та й у росіян буде час підготуватися та посилити свою фронтову ППО.
"Думаю, що перелом може забезпечити лише масове залучення безпілотних бойових одиниць. Не лише дронів, а й наземної техніки-безпілотників. Коли в атаку піднімуться десятки чи сотні тисяч БПЛА, знищуючи все живе в глибину на десятки кілометрів, а по полю поїдуть тисячі безпілотних". БТР і танків, то таку армаду зупинити буде неможливо. Тільки якщо з іншого боку будуть ті ж десятки і сотні тисяч безпілотників, а також дистанційно керовані вогневі точки. - каже офіцер ЗСУ.
