Надія на ім'я Пригожин. Чому українська влада створювала завищені очікування швидкої перемоги
Останнім часом риторика представників української влади про перспективи війни помітно змінилася.
Пішли у минуле заяви про швидкий крах Росії та про захід до Криму до кінця весни. Натомість проводиться думка про те, що українцям потрібно готуватися до довгої війни.
І за вирощені раніше завищені очікування, які тепер створюють у суспільстві ризики зростання розчарування, апатії та деморалізації, Володимира Зеленського та його команду критикують багато експертів.
У той же час заяви про швидку перемогу над Росією, що звучали взимку та навесні, не були абсолютно безпідставними. Вони ґрунтувалися на факторі, який зрештою не зіграв. І цей чинник мав ім'я та прізвище: Євген Пригожин.
За даними "Страни", в українській владі була впевненість у неминучості заколоту Пригожина з наступним настанням у РФ великої смути, що й призвело б до поразки Росії, а, можливо, і її розпаду.
Досі немає чіткої відповіді на питання, чи була така впевненість наслідком взаємодії Пригожина (або його передбачуваних покровителів у російській владі) з українськими та західними спецслужбами, або вона ґрунтувалася на розумінні зумовленості зіткнення створеної главою ПВК "Вагнер" "держави в державі" та Кремля..
У надій Києва на заколот у РФ були підстави та логіка.
Ще з зими Пригожин за допомогою своєї сітки телеграм-каналів, а також армії військкорів і блогерів, що сиділа у нього на зарплаті, розпочав масовану кампанію з дискредитації російської армії та її командування з одночасним вихваленням ПВК "Вагнер" як "першої армії світу", поступово переходячи і до загальнішої критики політики влади РФ аж до заяв про брехливість приводу для вторгнення в Україну.
Максимальний градус протистояння Пригожин підняв у травні, записавши знамените відео про Шойгу та Герасимова, а потім оголосив про "взяття Бахмута" і повів "вагнерівців" з фронту в тил, поставивши командування РФ перед необхідністю термінового перекидання резервів на цей напрям, що об'єктивно послаблювало позиції російських військ на фронті напередодні настання ЗСУ.
Подальший план дій вимальовувався абсолютно логічний та чіткий.
Наприкінці травня воюючі на боці РФ підрозділи "Російський добровольчий корпус" та "Легіон Свобода Росії" здійснили рейди до Білгородської області. Переважно вони носили піар-характер, проте були максимально використані Пригожіним для інформаційної атаки на російську владу, яка "не може захистити рідну землю". Одночасно Пригожин передбачав швидкий наступ ЗСУ, який може закінчитися катастрофою для РФ, і анонсував у такому разі марш "вагнерівців" із "окровавленими рукавами" на Москву, а також наміри вирушити на "захист Білгородської області" навіть без наказу Кремля.
Загалом, фактично прямим текстом попереджав про підготовку заколоту.
Але план почав давати збій. Настання ЗСУ, що почалося, всупереч прогнозам Пригожина, не призвело до розгрому російської армії, яка на більшості напрямів зуміла утримати позиції. Також раптово на початку червня припинилися рейди РДК до Білгородської області (за однією з версій, це сталося на вимогу американців). Обидва ці фактори знижували шанси бунтівників на успіх. Не найкращим чином для Пригожина складалася ситуація і в Росії, де міноборони наказало всім "добровольцям" укласти контракти з відомством, інакше вони позбавлялися права брати участь у війні проти України, а відповідно і грошових вливань, і постачання зброї. Причому Володимир Путін підтримав цю ідею.
У таких умовах Пригожин вирішив більше не зволікати і розпочати заколот. Що відразу ж викликало натхнення в Києві. 24 червня здавалося, що розрахунок української влади повністю виправдався, і Росія внаслідок дій "вагнерівців" порине в смуту, після чого зазнає швидкої та нищівної поразки в Україні.
Але вийшло інакше.
Путін, хоч і з великими іміджевими собі витратами, по суті придушив заколот. "Держава в державі" Пригожина було фактично знищено, ПВК "Вагнер" на території РФ припинила існування, сам Пригожин майже зник з публічного простору, а рідкісні коментарі присвячує переважно ситуації в Африці. Сильно знизився і градус "зради" у російському медіа-просторі, особливо після арешту Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Звичайно, поки що не можна говорити про те, що загроза повторення заколоту на 100% нейтралізована. Судячи з деяких відео з Пригожиним, він все ще сподівається на реванш, його сітка телеграм-каналів хоч і скоротилася в розмірах і стала обережнішою в риториці, але існує і при нагоді не втрачає можливості розігнати "зраду". Не до кінця зрозуміло, чи були залучені до заколоту покровителі Пригожина в російській владі, які, за рідкісними винятками, залишилися на своїх місцях. І якщо в РФ почнуться великі проблеми на фронті або всередині країни (наприклад, соціально-економічного плану), то всі ці фактори можуть призвести до потрясінь.
Але в цілому внутрішня ситуація в РФ після провалу заколоту помітно стабілізувалася і у Путіна, якщо не буде згаданих вище форс-мажорних обставин, з'явилася можливість включити, як каже Олексій Арестович, "режим довгої волі" - увійти у тривалу війну, сподіваючись на виснаження можливостей України до опору та підриву готовності Заходу надавати військову допомогу.
Для України провал заколоту Пригожина означав злам стратегії "швидкої перемоги".
І тепер вибір стоїть між відходом у довгу війну в надії на безперервність та збільшення підтримки Заходу та наростання внутрішніх проблем у РФ та "корейським сценарієм" припинення бойових дій по лінії фронту, яка стане де-факто кордоном між країнами (за умови, природно, згоди на це Заходу та Росії). З наступним вступом до ЄС і, можливо, до НАТО.
Судячи з заяв представників української влади, ставка на даний момент робиться на перший варіант (довгу війну), до чого вже починають готувати суспільство. Хоча на тлі створених раніше завищених очікувань, а також корупційних скандалів, що наростають, здійснити такий інформрозворот, не допустивши в країні дестабілізації та деморалізації, буде непросто.
При цьому, судячи з ідей "світ в обмін на території", що регулярно з'являються, в тому числі і на Заході, варіант "корейського сценарію" також повністю виключати не можна. Особливо якщо виникне ситуація тривалого і всім очевидного глухого кута на фронті.
